Казки про рослини!

У світі існує безліч цікавих та дивовижних казок, і  одними з чаруючих та веселих казок є казки про рослини.

Окрім казок існують також байки, які не менш цікаві та повчальні. 

У казках про рослин зазвичай головними героями є квіти, дерева, трави.  У цих казках головні герої уособлюють людські якості: ромашка - скромність, чистоту; будяк - злість нахабство, лимарство; троянда  - пихатість та водночас красу.

Казочка про Берізки

На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.

 Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.

 - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.

 - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.

 - Як це?

 - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою  – вона мене й поллє.

 Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!

 Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.

 - Приєднуйся! – гукнула.

 - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.

 Біленька здивувалася:

 - А що робитимеш, коли вітер нападе?

 - Домовлюся.

 Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.

 Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.

  Аж раптом одного дня налетів Буревій.

-          Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.

 Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. 

 - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.

 - Я не хочу, - заплакала берізка.

 - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.

 Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.

 - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?

 - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.

– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?

 - Я тебе не боюся, - відказала берізка.

 У Буревія мову відняло.

 - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?

 - Знаю.

 - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.

 Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й  крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.

 - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.

 А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:

 - Ти як?

 - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…

 - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.

 - Правда?

 - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.

 – Я згідна, - промовила Тоненька.

З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася! 

Ця казочка  нас навчає тому, що не потрібно лінуватись зранку, а прокиджатись разом із сонечком і старанно працювати, що бути готовими до будь якої каверзи долі.

  Казочка про Фіалочки

Жили в лісі фіалки. Серед них були дві подружки: Синьоока й Весняночка.

Одного разу на галявину присів лелека.

- Здоровенькі були, квіточки.

- І вам не падати, - привіталися подруги.

- Я нещодавно з теплих країв повернувся, - почав вихвалятися птах.

Синьоока байдуже махнула листочком: «Ще один хвалько!», а Весняночка зацікавилася.

Кілька годин птах розповідав молодій фіалочці, як добре живеться квітам в Африці: і сонечко там тепліше, і світла більше…

- Не те, що в цьому несучасному лісі, - фиркнув. - Куди не поглянь - все ніби заснуло…

Коли лелека полетів, Весняночка замріяно промовила:

- От би мені потрапити в Африку.

- Навіщо це тобі, подружко? – здивувалася Синьоока. – У нас тихо, спокійно, й дерева надійно захищають від гарячих променів.

- Але ж там життя! – вигукнула Весняночка. – Ти лишень уяви: цілий день ніжитися під сонячними промінчиками. Усі тобою милуються! Та й нові знайомства можна завести…

- Дурницями голову забиваєш, - похитала голівкою Синьоока.

Вона, як ніхто, знала свою подругу. «От лелека! І потрібно було йому сісти саме на нашу галявину…», - засмутилася.

З тих пір не минало й дня, щоб Весняночка не мріяла про Африку.

- Уявляєш, - говорила Синьоокій, - там цілий рік літо!

- Навіщо тобі чуже літо? – дивувалася Синьоока.

– Немає кращого місця, ніж наш ліс! – переконувала подругу.

Але Весняночка не слухала та, коли трапилася нагода, вмовила дику гуску взяти її з собою в теплі краї.

Минула зима. Знову ліс наповнився співом птахів. Але кого б не питала фіалочка про свою подружку, ніхто нічого не чув.

Вона майже втратила надію щось дізнатися про Весняночку, аж раптом:

- Привіт, подружко.

На неї тьмяними пелюстками дивилася незнайома фіалка.

- Ти хто? – здивувалася Синьоока.

- Не впізнала… - похилила голову квіточка.

«Які знайомі пелюстки, - почала придивлятися до чужинки фіалка. - А листочки такі, як у…»

- Весняночка! – вигукнула Синьоока. – Це ти?!

- Я! – кинулася в обійми фіалка.

Вони до ранку проплакали над розповідями про пекуче сонце, непривітну пустелю та брак водички…

- Як же ж ти вижила? – здивувалася Синьоока.

- Я дуже хотіла додому. Лише в Африці я зрозуміла, що немає кращого місця на світі, ніж наш ліс.

– Не журися, вже все позаду, – лагідно пригорнула до себе подругу фіалка.  - Більше я тебе нікуди не відпущу!

- Та я й сама не полечу! – відказала Весняночка.

З тих пір подруги більше не розлучалися.

 У цій чудовій казочці ми дізналися про те, що немає кращого місця ніж те - де ти народився! Пам'ятайте про це та ніколи не забувайте!!!

До вашої  уваги  пропоную вам переглянути чудовий мультфільм, про  Кульбабку, на російській мові - "Одуванчик - толстые щёки"!

Читайте та навчайтесь!